Консультації для батьків

                   Для батьків майбутніх першокласників

                                     Як підготувати дитину до школи

В час відродження і розбудови національної системи освіти початкова школа покликана забезпечити загальний розвиток дитини; формувати у молодших школярів уміння впевнено читати, писати і лічити, користуватися книжкою та іншими джерелами інформації; формувати загальні уявлення про навколишній світ; сприяти засвоєнню норм загальнолюдської моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, виробленню трудових навичок. Тому важливим завданням в період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх першокласників почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (звичайно на рівні доступному дитині шести – семи років); формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу). Обізнаність з моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.

Готовність дитини до школи умовно поділяють на загальну, інтелектуальну і психолого-педагогічну.

Одне з першочергових завдань сім’ї у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає в тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Сюди входить також і піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.

Інтелектуальна готовність забезпечується оволодінням найпростішими формами мислення (поняттями, судженнями, умовиводами); мислительними операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням); розвитком допитливості, ініціативи, самостійності, уміння логічно мислити; формуванням умінь і навичок навчальної діяльності (планувати роботу, працювати в певному темпі та ін.).

Розумова готовність  дитини до школи передбачає також певний рівень сформованості вміння слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час виконання завдання, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання незрозуміле, оцінювати свою роботу, досягати бажаних результатів.

Велике значення для успішного навчання має правильне мовлення. Дитина повинна говорити виразно, правильно будувати речення, послідовно висловлювати свої думки. Якщо в мовленні дітей виникають проблеми батьки терміново мають пройти консультацію логопеда.

До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: “більше”, “менше”, “однаково”, “стільки ж”, “короткий і довгий”, “старший і молодший”; вміти порівнювати найпростіші множини предметів (геометричні фігури, фрукти тощо).

Значне місце в дошкільному вихованні повинен зайняти діловий настрій дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної готовності до навчання. Батькам треба пам’ятати, що головними у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, в результаті якої дитина дізнаватиметься щось нове. Ні в якому разі не слід залякувати труднощами, що можуть виникнути в процесі навчання.

Готуйте дитину жити і працювати в колективі ровесників. Пам’ятайте, що особливі труднощі відчувають учні, які ростуть в сім’ї одинаками.

Шкільне приладдя, яке необхідно придбати для першокласника:

¨     портфель;

¨     10 зошитів в косу лінію та 10 зошитів в клітинку;

¨     обгортки для зошитів;

¨     пенал;

¨     лінійка  (бажано дерев’яна);

¨     2 простих олівці (м’які);

¨     гумка;

¨     2 фіолетових пасти;

¨     олівці, фарби, пензлик, альбом;

¨     папка для уроків праці: кольоровий папір, ножиці, картон, клей ПВА, пензлик для клею;

¨     змінне взуття;

¨     спортивна форма та взуття;

¨     лічильні палички;

¨     набір цифр.

                                            *********************************

Анкета для батьків майбутніх першокласників.

1.     Ім’я і прізвище дитини.

2. Число, місяць, рік народження дитини    _________________________

3.     Чи відвідувала ваша дитина дитсадок? Якщо так, то вкажіть  який?

____________________________________________________________

4.     Чи вміє ваша дитина писати?       _____________________________

5.     Чи вміє ваша дитина читати?       _____________________________

6.     Чи вміє ваша дитина рахувати? До скількох?  __________________

7.     Якими ласкавими іменами називаєте малюка в сім’ї?

____________________________________________________________

8.     Особливості характеру дитини (уважність, спостережливість, цікавість, збудливість, дисциплінованість та інші якості)

______________________________________________________________

9.     Чи є проблеми із слухом?  ____________________________________

10.           Чи є проблеми із зором?  ___________________________________

11.           Які захворювання перенесла дитина в дошкільному віці?

_____________________________________________________________

12.           Прізвище, ім’я та по батькові батька. Освіта. Де і ким працюєте?

____________________________________________________________________________________________________________________________

13.            Прізвище, ім’я та по батькові матері. Освіта. Де і ким працюєте?

____________________________________________________________________________________________________________________________

14.           Ваша домашня адреса та телефон   ___________________________

______________________________________________________________

15.            Чи є у дитини рідні братики і сестри? Вказати їх імена та вік.

______________________________________________________________ 

**************Молодші школярі. Які вони?

1.     Анатомо-фізіологічні особливості учнів початкових класів.

2.     Важливість правильного обладнання робочого місця для збереження здоров’я школяра.

3.     Правильна осанка та правильне тримання ручки під час письма.

4.     Розвиток пізнавальних процесів.

1. Молодший шкільний вік – це період життя дитини з 6 до 10 років. В цей час відбувається зміна провідного виду діяльності: місце гри поступово займає навчання.

Кістково-сполучний апарат дитини відзначається гнучкістю, в кістах ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта. Тому дуже важливе значення надавайте осанці дитини під час письма, читання, чи просто ходьби. 

2. Щоб зберегти хребет дитини та її зір важливо правильно обладнати робочий куточок дитини. Для учня бажано виділити окрему кімнату. Якщо такої можливості немає – затишне місце біля вікна. Стіл ставлять так, щоб світло падало зліва. Праворуч від стола розміщують етажерку або прикріплюють полицю для книжок. Основна вимога до обладнання робочого місця – меблі повинні відповідати зросту школяра. Висота стільця має бути такою, щоб нога всією ступнею торкалася підлоги, висота стола – 55 – 65 см (для дітей зростом 120 – 150 см).

Якщо в сім’ї двоє школярів, то робоче місце слід обладнувати для кожного окремо. Безпосередність робочих місць розпорошує увагу дітей, тому доцільно, щоб вони знаходились поблизу і в той же час ізольовано. Тоді кожен зможе займатися своїми справами.

Важливо подбати і про колірне оформлення кімнати. Добре, коли переважають теплі і спокійні тони (коричневі, жовтий, зелений). Оранжевий і червоний кольори в цілому мають збуджувальний ефект, але на невеличких ділянках поверхні стимулюють загальну активність учня. В робочому куточку школяра мають знайти місце і квітка, вирощена дитиною, і малюнок чи аплікація, зроблені власноручно, і розклад уроків. Радимо час від часу обновляти інтер’єр куточка.

3. Одне з найважливіших питань обладнання робочого місця школяра -  забезпечення правильної пози при сидінні. Учень має глибоко сидіти на стільці, спираючись попереково-кряжовою частиною хребта на спинку. Голова – у вертикальному положенні або трохи нахилена вперед (під кутом не більше 15⁰). Тулуб теж трохи нахилений уперед, передпліччя вільно лежать на столі. Плечовий пояс розміщений горизонтально. Ноги повною ступнею спираються на підлогу чи підніжку

Відстань від очей до предметів, які розглядаються, має становити 30 – 35 см. Верхню частину книги трохи підняти за допомогою підставки.

Забезпечити правильну позу при читанні та письмі допомагають такі вправи: “Володю, нахились праворуч, тепер ліворуч. Сядь прямо. Ось при такому положенні тулуба треба писати”, “Нахились, Марійко, вперед. Постав правий лікоть на парту. Тильною стороною долоні визнач відстань від підборіддя до зошита”.

Важливо виробити у першокласника звичку правильно тримати ручку. Ручку слід тримати трьома пальцями: великим, вказівним і середнім, на відстані 1 – 1,5 см від кульки. Вона має проходити біля згину першого суглоба великого пальця та третього суглоба вказівного, кінець спрямований на праве плече. Якщо підняти вказівний палець, то ручка тримається великим та середнім.

Безпосередньо перед письмом варто, на перших порах, простежити, чи правильно лежить зошит. Нижній лівий кут його повинен співпадати з серединою грудної клітки дитини. Права рука перпендикулярна до верхнього краю зошита, а відстань від стола до грудей дорівнює ширині затиснутого кулачка.

Вам, батькам, корисно перший місяць посидіти з дитиною – не поруч, а поблизу. Подбайте, щоб малюк не відволікався під час роботи, правильно поклав книжку, зошит, не сутулився, сидів у зручній позі.

 У першокласників повільно розвиваються дрібні м’язи кисті. Через це вони недосконало координують рухи, відчувають значні труднощі в оволодінні графічними навичками.

Діти в цьому віці дихають частіше, ніж дорослі. Для підтримання їхньої працездатності важливо, щоб в приміщенні було чисте повітря.

4. Під впливом навчання молодших школярів поряд з мимовільним запам’ятовуванням розвивається довільна пам’ять, яка відіграє провідну роль в оволодінні знаннями. Діти частіше вдаються до спеціальних прийомів запам’ятовування: смислового групування матеріалу, поділу тексту на частини, складання плану прочитаного тощо. Без спеціального керівництва розвитком пам’яті молодші школярі використовують найпростіший спосіб довільного запам’ятовування – переказ.

Мислення першокласників конкретно-образне, однак під впливом навчання в його структурі зростає роль абстрактних компонентів. Це виявляється в здатності аналізувати і узагальнювати, висловлювати власні судження, міркування.

Інтенсивно збільшується словниковий запас школяра, зростає кількість слів у реченнях, кількість речень. Тому важливо привчити дітей висловлюватися чітко, зрозуміло, говорити у відповідному темпі, контролювати своє мовлення.

Увагу першокласників характеризують як мимовільну, нестійку. Діти активно реагують на нове, яскраве і незвичне, часто відволікаються від роботи. Розвиток довільної уваги здійснюється шляхом включення учнів в навчальну діяльність, створення належних умов для цілеспрямованої роботи, за яких вони привчаються самостійно формулювати мету діяльності і керуватися нею під час виконання.

Процеси гальмування починають переважати над процесами збудження, що створює важливі передумови для формування певних вольових якостей: здібності проявити зусилля з метою подолання труднощів, утриматися від небажаних вчинків, контролювати і оцінювати себе.

Учні початкових класів характеризуються підвищеною емоційною вразливістю. Тому так важливо у процесі спілкування враховувати внутрішній стан дитини, розумно застосовувати заохочення і покарання, вміти володіти словом.

Виступаючи з доповіддю в Інституті спеціальної педагогіки, Януш Корчак продемонстрував у рентгенівському кабінеті серце хлопчика, який злякався нової обстановки (воно шалено билося і здавалося от-от вискочить з грудей). Поставивши хлопчика на мить перед рентгенівським апаратом, відомий педагог звернувся до слухачів: “Дивіться і запам’ятовуйте. Тоді, коли гніваєтесь і коли ви втомилися, коли діти стають нестерпні і виводять вас із себе, коли ви сердитесь і кричите, коли в нападі гніву ви хочете покарати, згадайте, що так виглядає і так реагує серце дитини”.

Варто пам’ятати завжди, що діти цього віку дуже емоційно ставляться до неуспіхів і невдач у своїй діяльності, надзвичайно вразливі до стилю поведінки дорослого щодо себе, емоційно (інколи неадекватно) реагують на його зауваження і критику своєї діяльності, вимагають підтримки і схвалення. Будьте уважні і терпимі до дитини, ставтеся до неї коректно та підтримуйте її.

                                                       ***********************

Безоціночне навчання в початковій школі

Оцінка – це гвинтівка, націлена в лоб учня.

Д.Б. Ельконін

Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил

людини,  які породжують енергію для подолання труднощів ,

                    бажання вчитись. Якщо педагогічний процес гуманний, то

                   відпадає необхідність оцінок.

Ш.О. Амонашвілі

Шестирічки прийшли до школи. І перед учителями, і перед батьками постали нові проблеми.

Шість років – найсприятливіший вік для навчання, але такі діти, ставши учнями, вимагають особливого до себе підходу, їх не можна навчати тими самими методами, що й семирічок.

Одна з проблем – оцінювання навчальної діяльності. Насамперед, дорослі повинні пам’ятати, що дитина прийшла вчитися і має право на помилку. Вона вчиться – і цей процес тільки починається. Не варто забувати і про дослідження вчених, які показали: в перший рік навчання дитина переживає ті самі навантаження, що й космонавт при старті ракети.

Тому на початковому етапі навчань так важливо максимально коректно ставитися до результатів діяльності малюка. Адже він старається! Тому дуже щедро оцінюйте його старання. Нехай якомога частіше він чує від вас підбадьорливі позитивні фрази. Це обов’язково допоможе зняти напруження, невпевненість, сумніви і подолати страх перед виконанням різних завдань. Бійтеся виникнення шкільного неврозу, страхів, апатії і негативного ставлення до процесу навчання.

Давайте поговоримо про те, чому безоціночне навчання таке важливе в початковій школі. Головне завдання вчителя – піднесення особистості, спрямоване на розкриття природних здібностей, розвиток інтелекту та формування духовності учня; досягнення кожним учнем соціально необхідного рівня загальноосвітньої підготовки не нижче державного стандарту; задоволення індивідуальних запитів дітей, батьків у диференційованому навчанні, поглибленому оволодінні знаннями.

Вчити дітей без класичної, звичної оцінки – справа важка і ризикована. Адже батьки чекають від дитини найперше оцінку, яку вона приносить зі школи.

Для вчителів, з одного боку – більше клопоту, бо готуватися до уроків необхідно дуже ретельно, адже немає найголовнішого, чого бояться учні, - “двійки”. Батькам і вчителям треба завжди пам’ятати, що ми зустрілися для спілкування, пошуків, відкриттів, знахідок.

Навчання без оцінок сприяє поступовому переходу від дошкільної форми навчання до шкільної, дає змогу подолати психологічну кризу, робить бажаним відвідування школи, посилює індивідуальний підхід до учнів, що, в свою чергу, урізноманітнює спілкування з батьками.

Внаслідок цього діти стають спокійними, вільними в спілкуванні, впевнені, бо їх щиро люблять, радіють їхнім успіхам. Адже діти і вчитель початкових класів – єдиний організм. Вчені запевняють, що подібний “феномен” виникає двічі в житті кожної людини: при народженні (дитина віч-на-віч з батьками) та під час зустрічі з першою вчителькою. Психологам і педагогам добре відома роль відмінної оцінки як засобу створення позитивних емоцій, бадьорого настрою, що допомагають підвищенню успішності та продуктивності завдання. Саме  тому вчитель має вірити в сили кожного свого учня. Тільки мудре, доброзичливе ставлення першого вчителя сприятиме адаптації маленького учня до нового для нього виду діяльності – навчання.

В.О. Сухомлинський писав, що діти приходять до школи з відкритою душею, з щирим бажанням добре вчитися. Малюка лякає навіть думка про те, що на нього можуть дивитися як на ледаря чи невдаху. Бажання добре вчитися – красиве людське бажання, що осяває зміст дитячого життя, світ дитячих радощів. Цей вогник легко загасити необережним дотиком до дитячого серця, різким образливим словом.

Цікаво, що молодші школярів, внаслідок ще недостатнього розвитку абстрактного мислення, взагалі погано сприймають оцінку в балах. “Гарна”, ми “погана”, вони зрозуміли не самостійно. На їхні судження вплинули думки дорослих: батьків, учителів, старших товаришів. Діти, йдучи до школи, вже начебто запрограмовані, що добре отримувати “п’ятірку”, а погано – “двійку”, хоча оцінки могли б помінятися місцями. А от словесне “оцінювання” для дитини вагоміше і важливіше, бо воно їй зрозуміле, оскільки базується на власному життєвому досвіді 6 – 10 річної людини.

Через словесне оцінювання є змога детальніше виявити ставлення до особистості того, хто досяг певних результатів. Порівняйте самі, що зрозуміліше і корисніше для 6-ти річної дитини: “За роботу ти отримав дванадцять” чи “Ти сьогодні молодець, старанно працював, і зміг усе виконати правильно. Старайся так і надалі”? Перша фраза легша, коротша і не потребує від учителя ніяких почуттів, емоцій та аналітичних роздумів, а друга – не тільки вимагає від учителя, а – і це головне – викликає їх у душі і серці маленького учня. Тільки через відчуття себе та інших може вирости та розкритися особистість дитини.

Звісно, зрозумілий ваш особливий інтерес, як батьків, до оцінки своїх дітей. І це не дивно, оскільки оцінка дає змогу судити про їхню успішність, а якоюсь мірою і про їхні здібності, нахили. Але такий підвищений інтерес батьків до оцінок їхнього початкуючого школяра досить часто буває однобічним, оскільки стосується лише фактичного результату навчальної діяльності сина чи доньки. А складний процес дитячої праці часто залишається поза їх увагою, хоча маленький учень стикається з багатьма труднощами, які міг би подолати за допомогою дорослих. Неуважні до навчальної діяльності дитини батьки одразу сприймають погану оцінку сина чи доньки як вияв лінощів, недбалості, небажання вчитися. І відповідно до такого розуміння причин неуспіху вживають негайних “педагогічних заходів”. “Одержав двійку – не підеш гуляти. Сидітимеш вдома і, навіть, не будеш дивитися телевізор”; “Не приніс п’ятірки – не купимо ролики”; “Погано вчишся – ніхто тебе не любитиме, ні батько, ні мати”.

Подібні покарання – замість співчуття і конкретної допомоги – дають ре тільки негативні почуття та емоції, а й складні наслідки, особливо якщо вони стають системою. І чим вразливіша дитина, чим більше здатна виявляти свої почуття, тим гірше для неї. А як же розвиток особистості без розвитку почуттів? Коло замкнулося.

Покарання не має відбуватися за рахунок любові. Не можна залишити дитину без похвали і нагороди. Не можна карати її із запізненням, бо це нагадує їй про минуле, не дає змоги стати іншою. Не потрібно згадувати про старі гріхи. У дитини – все попереду, все ще можна почати спочатку. Вона не повинна боятися покарання, найвразливіше для неї – ваше засмучення її результатами.

Найголовніше, від чого залежить формування в дітей стійкої потреби в навчальній, як і в будь-якій іншій діяльності, - це можливість пережити радість творчості і творення, щастя долати труднощі, відчути свою соціальну цінність, потрібність результатів праці. В цьому закладено глибокий соціальний і психологічний зміст. Кожна людина, навіть наймолодша, як соціальна істота, постійно прагне знайти себе, виразити своє “Я” і завдяки цьому удостоїтись визнання іншими людьми, самій повірити у власні сили.

                                               ************************

                       Методи заохочення та покарання дитини в сім’ї

Зі скриньки народної мудростi

·        Покарання — це завдання шкоди тому, хто завдає шкоди.

Похвала — це педагогічний домкрат.

В. Кротов

·        Якщо ми дотепер застосовуємо заохочення та покарання, тоце свідчить прнедосконалість нашого мистецтва виховання. Краще, якщо вихователь доможеться того, що заохочення та покарання стануть непотрібними.

К. Ушинський

·        Покарання — це дуже важка річ; воно вимагає від вихователя величезного такту й обережності.

А. Макаренко

                                                       Анкета для учнів

• Як часто тебе карають?

• Хто тебе карає найчастіше?

• Що може послужити приводом для покарання?

• Чи боїшся ти покарань?

• Що ти робиш, аби уникнути покарання?

• Як часто тебе заохочують?

• Як тебе заохочують?

• Що може послужити приводом для заохочення?

• Хто з батьків тебе заохочує частіше?

• Чи чекаєш ти заохочення?

                                                     Анкета для батьків

1. Чи вважаєте ви проблему покарання й заохочення дітей

у сім’ї важливою та актуальною.

А. Так.

Б. Ні.

В. Не думав(ла) над цією проблемою.

2. Як ви ставитеся до заохочень дитини в сім’ї?

А. Як до необхідного та значущого атрибуту сімейного

виховання.

Б. Як до батьківського обов’язку.

В. Не замислювався(лась) над цим.

3. Як ви ставитеся до покарань дитини в сім’ї?

А. Як до обов’язкового атрибуту сімейного виховання.

Б. Як до одного з важливих елементів сімейної куль-

тури.

В. Не замислювався(лась) над цим.

4. Чи карали вас у вашій сім’ї?

А. Так, регулярно.

Б. Інколи, якщо заслуговував(ла) на це.

В. Майже ніколи.

5. Як ви заохочуєте свою дитину?

А. Матеріально.

Б. Морально.

В. Чергую різні форми заохочення.

6. Які форми заохочення з наведених нижче ви вважаєте найбільш дієвими?

А. Покупка речей.

Б. Покупка іграшок.

В. Покупка речей і предметів, пов’язаних з інтересами та захопленнями дитини.

Г. Словесні форми заохочення.

Д. Тілесні форми заохочення дитини (обійми, поцілунок тощо).

7. Які форми покарання дитини ви вважаєте найбільш допустимими?

А. Фізичне покарання.

Б. Не спілкуватися з дитиною.

В. Позбавлення дитини чогось.

8. Як ви вважаєте, чим може загрожувати батькам часте використання фізичного покарання щодо дитини?

А. Втратою контакту з дитиною.

Б. Втечею з дому.

В. Агресією та жорстокістю стосовно рідних і чужих

людей.

Г. Зміною етичної сфери особистості дитини.

                                     Пам’ятка для батьків № 1

• Постарайтеся зберегти у своїй сім’ї атмосферу відвертості та довіри.

• Не давайте своїй дитині нездійсненних обіцянок, не вселяйте в її душу нездійсненних надій.

• Не ставте своїй дитині яких-небудь умов.

• Будьте тактовні, вдаючись до заходів впливу на дитину.

• Не карайте свою дитину за те, що дозволяєте робити собі.

• Не зраджуйте своїм вимогам стосовно дитини на догоду чому-небудь.

• Не шантажуйте дитину своїми стосунками одне з одним.

• Не бійтеся поділитися зі своєю дитиною своїми почуттями та слабкостями.

• Не вибудовуйте свої стосунки з власною дитиною залежно від її успіхів у навчанні.

          Сім’я — це колиска духовного народження людини. Різноманітність стосунків між її членами, щирість і безпосередність почуттів, які вони відчувають одне до одного, велика кількість різних форм прояву цих почуттів, жива реакція на щонайменші деталі поведінки дитини — усе це створює сприятливе середовище для емоційного та етичного формування особистості. Недостатність, одноманітність, монотонність емоційного досвіду

в ранньому дитинстві можуть визначити характер людини на все її життя.

           Як багато душевного тепла було втрачено через нездатність зрозуміти іншого та самого себе! Скількох великих і малих драм можна було б уникнути, якби їхні учасники та люди, що їх оточують, уміли співчувати, прощати, любити. Любити теж треба

вміти, і це вміння не дає матінка-природа.

   Найбільший дефіцит, який відчувають наші діти,— це дефіцит ласки. Батьки не знаходять часу, забувають, а можливо, навіть соромляться приголубити свою дитину просто так, підкоряючись якомусь внутрішньому пориву. Боязнь розпестити дітей, особливо хлопчиків, змушують батька або матір бути надмірно суворими з ними.

Останнім часом набуло поширення таке поняття як сидром небезпечного поводження з дітьми (СНПЗД). Це поведінка батьків стосовно дитини, що супроводжується заподіяннням фізичної, психологічної та моральної травми. Поняття СНПЗД включає різні варіанти: від фізичного насильства, що загрожує життю дитини, до неправильного виховання. Сім’ї, де реєструється СНПЗД, зазвичай відносять до категорії неблагополучних, тобто до таких, де батьки вживають алкоголь, де дитину виховує мати-одиночка, де батьки мають низькі освіту та виховний ценз. До категорії неблагополучних відносять також сім’ї цілком матеріально забезпечені, якщо батьки не приділяють дитині належної уваги, вважаючи за краще відкупитися від неї подарунками, великою кількістю іграшок, усілякою їжею, одягом. Їм ніколи. Не маючи досвіду в царині виховання, тату-

сі й мами використовують простий і ефективний шлях: фізичне насильство. Останнє найчастіше застосовують матері. Мати зазвичай виплескує на дітей накопичену втому та роздратування. СНПЗД втричі рідше зустрічається в сім’ях, де є дівчатка, аніж у сім’ях, де є хлопчики. Хлопчики більш рухливі, своєю біганиною та галасуванням дратують батьків.

Діти — перші, хто страждає від дефіциту часу в дорослих. Сьогодні батьки часто розглядають дітей як тягар, ширше використовують фізичні засоби впливу. Атмосфера сім’ї визначається її міцністю, її етичними ідеалами, далекими й близькими цілями, емоційним складом. І чим більше позитивних емоцій отримує в сім’ї дитина, тим краще.

Сім’я при всіх властивих їй турботах, клопотах, неприємностях і навіть нещастях має приносити людині радість.

  Діти за своєю природою повсякчас потребують нових вражень. Удома має бути цікаво, сім’я повинна давати добрий стимул уяві та відчуттям. Діти, як губка, вбирають усе, що

відбувається довкола них. Вони не вміють хитрувати й пристосовуватися.

За допомогою батьків у дітей закладається уявлення про те, якою має бути сім’я, її побут, стосунки між членами сім’ї. Незрідка сім’я, в якій людина виросла, стає моделлю її майбутньої сім’ї. Про взаємини в сім’ї, про заохочення та покарання, про

доброту й ніжність, про родинні свята та традиції ми й будемо

говорити на наших зборах.

Розмова про заохочення та покарання дитини в сім’ї не випадкова. Сьогодні з вуст деяких батьків дуже часто можна чути такі слова: «Я що сказав?!», «Роби, що тобі кажуть!» тощо. Це не просто слова. Це — метод виховання. Батьки вважають, що їхня справа карати, а дитина має підкорятися. Однак вони забувають або зовсім не думають про те, що вільна особистість не може сформуватися в сімейному рабстві. Виявляючи свою батьківську владу, вони не думають про те, що в їхній силі — їхня слабкість: переконати свою дитину за допомогою доказів набагато важче, ніж нав’язати їй свою волю та примусити її підкорятися.

      Насильство й примус у вихованні тільки заважають. Зовні підкоряючись наказу, дитина не змінює своїх переконань, а до вказівок батьків ставиться тим більш ворожо, чим відвертіше батьки нав’язують свої вказівки, свою думку. Так у стосунках дітей і батьків з’являється відчуженість. Насильство й примус у вихованні позначаються також на ха-

рактері дитини. Вона стає нещирою, брехливою, приховує своє справжнє обличчя до певного часу під маскою, звикає кривити душею.

Це призводить до того, що дитина перестає бути жвавою та життєрадісною, вона приховує від усіх обставини свого життя в рідному домі, стає похмурою та потайливою, уникає спілкування з однолітками та вчителем, боячись сказати що-небудь  не так.

           Головний метод виховання — це переконання. А для цього якнайчастіше розмовляйте зі своєю дитиною, спілкуйтеся з нею, шукайте приклади позитивного підтвердження ваших думок, будьте тактовні, переконуючи її. Тоді ваші думки стануть її думками, ваші прагнення стануть її прагненнями. У тих сім’ях, де батьки розумно користуються у вихованнідитини покаранням та заохоченням, рівень її тривожності наба-

Г ато нижчий, а результати навчальної діяльності значно вищі.

                              Аналіз педагогічних ситуацій

1. Батьки довго думали, що подарувати донечці-першокласниці в кінці навчального року як заохочення за хороше навчання. Купили книгу, яка потрібна за програмою, та альбом для літніх фотографій. Отримавши подарунок, дівчинка обурилася: «Я думала, що ви мені

щось інше купите! От Олені батьки велосипед купили!».

2. Одна мама розповідає іншій: «Ми свого і б’ємо, і караємо, а він уроки за п’ять хвилин зробить і — на вулицю.Увечері прийде — починаємо перевіряти, а він уже спить

 на ходу. Наступного дня приходить — знову двійка».

3. Батьки постійно ставили хлопчика за всі провини в куток. Одного разу, будучи ще тільки в 4 класі, він сказав своєму батькові: «Ще раз поставиш у куток, втечу до ба-

бусі. І більше жити з вами не буду».

4. У сім’ї народилася ще одна дитина. Старша дитина учень третього класу — різко змінився: став плаксивим, усе частіше й частіше почав виявляти агресивність сто-

совно батьків, маленька дитина також перетворилася на предмет агресії. Коли мама якось попросила посидіти третьокласника з малюком, той відповів: «Я нянькою

не наймався!» Батьки страшенно обурилися й покарали хлопчика.

5. В одній сім’ї щосуботи діти звітували про результати навчання за тиждень. Якщо результати були, на думкубатьків, хорошими, то діти отримували заохочення у ви-

 гляді кишенькових грошей. Якщо батьків навчальні рзультати дітей не влаштовували, вони повинні були працювати вдома й на дачі: прибирати в кімнатах, поливати город тощо. Роботу можна було знайти завжди, і діти намагалися вчитися так, щоб у будь-який спосіб уникнути покарання працею.

6. Психологи незрідка користуються таким поняттям, як «тактильний голод». Він буває в дітей, яких цілком достатньо годують, але мало пестять. Це стосується здбільшого дітей, які перебувають у дитячих будинках. Їх нікому обійняти, поцілувати, пригорнути до себе, підкинути (поки це можливо) або поторсати батьківською рукою за чуприну. Цього не запишеш у жодні посадові інструкції. На це здатні лише батьки в ті хвилини, коли їх переповнює любов і вони не в змозі стримати свій порив. Але в наш стрімкий час ми стаємо все стриманішими й холоднішими. Багато батьків переносять і в домівку звичку бути надзвичайно стриманими, навчилися вгамовувати бажання пригорнутися до рідної голівки.

Тож давайте подаруємо дітям такі відчуття, щоб залишитися з ними на все життя.

                                              ************************

                            Важко привести до добра моралями, легко прикладом.

Сенека

       Хто з батьків не мріє, щоб їхня дитина виросла найрозумнішою, найвродливішою, найдобрішою та наймужнішою, хто не сподівається, що люди поважатимуть сина чи дочку за працьовитість і знання справи, за вихованість. Ми всі мріємо про всебічну досконалість наших дітей. Але скільки потрібно докласти зусиль батькам і вчителям, щоб діти увібрали в себе все багатство інтелектуальної, моральної, естетичної культури, вироблених людством.

      Основи моральності, безумовно, формуються в сім’ї. Перші уроки «не можна» й «можна», перші прояви тепла й співчуття, жорстокості та байдужості, безперечно, формуються сім’єю і в сім’ї.

Які ж етичні поняття повинні формувати батьки у своїх дітей змалку?

Серед багатьох цінних людських якостей доброта — головний показник розвиненості людського в людині…

       Поняття «добра людина» дуже складне. Воно включає найрізноманітніші якості, які здавна цінують люди. Домівка для дитини — це школа підготовки до життя. У домівці мають панувати любов, справедливість, терпимість не лише до дітей, але й до всіх інших членів сім’ї. Виховання почуттів дитини включає виховання співчуття. Розвиток цієї якості потребує підтримки з боку батьків — і не лише словом, але й прикладом. Дитина повинна бачити, як ми на практиці виявляємо свою любов до ближнього.

        За приклад може служити чудова й повчальна притча, в якій ідеться про те, як одне молоде подружжя, маючи старенького батька, не дозволяло йому їсти за спільним столом. А щоб він, не дай Боже, не розбив порцелянову тарілку, купило йому дерев’яну тарілку й ложку, якою він майже нічого не міг їсти. Якось вони побачили, як їхній чотирирічний синок намагався щось змайструвати з дерев’яної цурки. Коли молодята в нього запитали, що він майструє, малюк відповів, що робить посуд для своїх батьків, аби вони могли з нього їсти, коли постаріють.

Хіба це не є ілюстрацією емоцій, які переживає дитина у власній домівці?

      Батькам важливо пам’ятати про те, що їхні щирі почуття стосовно дітей можуть зробити диво й змінити те, що не можна змінити наказом, покаранням, нотаціями, лайкою. Доброзичливість у ставленні одне до одного, спокійна лагідна мова, спокійний тон у спілкуванні — прекрасне й обов’язкове тло для формування в дитини етичних потреб, тим часом як крик, грубі інтонації призведуть до протилежних результатів. Добру людину зазвичай називають чуйною. Чуйність — це цілий спектр почуттів, співчуття, співпереживання. Інколи батьки кажуть про те, що в маленьких дітей досить складно виховувати чуйність. Із цим не можна погодитися.

                                 Простий приклад.

Дитині дають цукерку, вона бере її і намагається пригостити нею маму, тата, бабусю, але дорослі відмовляються, кажучи дитині, що вона повинна їсти сама, оскільки їй потрібно рости.Провівши такий «експеримент» кілька разів, можна бути впевненим, що дитина незабаром перестане щось пропонувати, і не тільки батькам, а взагалі будь-кому. Таким чином, вона перестає бути чуйною.

      Ще однією етичною потребою, що формується в сім’ї, є поняття совісті (сумлінності).

Розпочинати формування совісті слід із виховання в дитини відчуття сорому. Наступний етап формування совісті має збігатися з розвитком таких понять, як моральний обов’язок і відповідальність.

     Моральний обов’язок, відповідальність і совість споріднені однією якістю людини — відчуттям провини в разі невиконання яких-небудь зобов’язань.

Усвідомленню дитиною сутності поняття «совість» передує весь зміст етичного виховання в сім’ї. І тут важливу роль відіграють етичні потреби, оскільки особливо гостро докори сум-

ління проявляються тоді, коли людина усвідомлює, що завдала комусь шкоди.

Головне завдання батьків — виховати у своїх дітей глибоке, надійне розуміння совісті як відчуття, що є невід’ємною частиною духовного світу.

 Знання етичних потреб допоможе батькам виховати дітей добрими й щасливими людьми, які приносять благо суспільству.

Моральність будь-якої дитини розпочинається в сім’ї, за порогом рідної домівки. Якщо батьки знають, чим живе їхня дитина, кого вона любить і кого ненавидить, кому підкоряєтьсяй кого боїться, хто для неї є авторитетом і хто не має на неї впливу,— усе це стане основою виховної системи сім’ї й дозволить батькам ненав’язливо та впевнено спрямовувати свою дитину на шлях етичного дозрівання.

       Моральність дитини можлива там, де немає брехні, де є віра один в одного, тепло й добро в оселі, де в нещасті, що трапилося з тобою, тебе не звинувачують, а підтримують, і ця підтримка — правдива, чесна, справедлива й оптимістична.

     Основа ціннісного ставлення до себе — правдивість та об’єктивність сім’ї, це відсутність у дитини страху через те, що вона зробила щось не так. Дитина не повинна боятися, але вона має відчувати сором за свій учинок, переживати через нього, мучитися й страждати, щоб із нею більше ніколи такого не трапилося.й кого боїться, хто для неї є авторитетом і хто не має на неї Для того щоб відчути — потрібен час. Сьогодні дуже часто можна зіштовхнутися з такою ситуацією. Дитина зробила аморальний вчинок. Мама стоїть поряд і говорить: «Скажи, що ти так більше не будеш». Дитина, маленька або підліток, повторює сказане матір’ю, мати ще й сама при цьому вибачається, і з почуттям виконаного обов’язку сім’я рушає геть. Минає зовсім небагато часу, ситуація повторюється знову. Чому таке відбувається? Тому що саме прохання про вибачення було аморальне. Це прохання йшло не від душі й серця дитини, вона його не відчула, а тому воно дозволило їй іще раз увійти до однієї і тієї самої води.

      А якщо так буде все життя?

     Саме в цьому віці в дітей починають активно проявлятися ті якості характеру, якими вони ніби провокують дорослих. «Поглянь, що я роблю! Тобі подобається чи не подобається? Що ти на це скажеш?» Це пов’язано з їхнім входженням у навчальну діяльність. Вони зрозуміли, що таке школа, усвідомили, що  в ній потрібно робити, й починають пристосовуватися до шкільного життя, до дитячого колективу, до умов життя шкільного співіснування.

 Саме в цей період батькам варто замислитися про те, наскільки дитина може вживатися в дитячому колективі, як вона почувається в ньому, яке значення вона має для колек-

тиву й чи може колектив обходитися без неї. Батькам також дуже важливо прислухатися, що говорить дитина про школу, про своїх однолітків; чи переживає вона, якщо вчинила щось непристойне; чи радіє, коли надає допомогу іншій людині, тощо.

Сім’я повинна вчити дитину не лише законів людського співіснування, але й законів спільного проживання.